Українська мова –
божиста, богодана, богообрана
Джерело духовності − в народі, а
значить і в його мові. Так, у Йосипівському НВК, починаючи з 20 лютого,
проходила декада української мови та літератури, під час проведення якої
учнівський та педагогічний колективи мали змогу переконатися, що рідна мова –
це найцінніший скарб, який потрібно не лише любити й берегти, а й пам'ятати, що
допоки живе мова, житиме й народ!
20 лютого відбулася четверта
Всеукраїнська українознавча гра «Соняшник», яка мала не меті сприяти
утвердженню державного статусу української мови, піднесення її престижу серед
учнівської молоді, вихованню пошани до культури і традицій українського народу,
в ній приймала участь значна частина вихованців навчального закладу. 21 лютого
відбулося ряд заходів, присвячених
Міжнародному дню рідної
мови. Головною метою заходу «Мово українська, гордосте моя!» було
допомогти дітям плекати, шанувати та
любити рідну мову й не забувати, що ми − українці. Учні старших класів
долучилися до акції "Не дай догоріти. Підтримай вогонь рідної мови",
розглянули питання чистоти нашої мови, особивостей мовлення преси, радіо та
телебачення. Консультативний пункт «Без мови рідної, юначе, й народу нашого
нема!» розширило знання учнів про красу і багатство української мови, пробудило
почуття національної гідності, сприяло розвитку логічного і творчого
мислення. Виставка книг «Мова – це
людські очі, в яких відбивається світ…» допомогла учням задуматися над тим, що
українська мова – унікальна та неповторна. На уроках учні мали змогу переглянути цікаві
відеоматеріали про мовне багатство,
фрагменти українських фільмів. Лінгвістична гра «Як ми говоримо…» дала змогу
учням переконатися, що боротьба за
чистоту й високу мовну культуру – це боротьба за культуру взагалі. Дбати про очищення
мови від усілякого засмічення й за подальше піднесення її культурного рівня –
це обов'язок усього суспільства, не кажучи вже про тих людей, що безпосередньо
працюють над мовою – вчених-мовознавців, письменників, журналістів, дикторів,
працівників редакцій і видавництв, викладачів рідної мови. Адже від мови наших
підручників, газет, науково-популярної й художньої літератури багато залежить,
чи мова мільйонів читачів удосконалюватиметься й збагачуватиметься, чи, як
іноді, на жаль, трапляється – засмічуватиметься. Мова – тонкий інструмент. В
одних вустах вона звучить із такою силою, що, кажучи словами Івана Франка, «мов
трубою, мільйони зве з собою», в інших – тільки ріже слух, вона – мов те
лушпиння без животворного зерна… Отож, учні дійшли висновків, що поганих у
світі не існує, є лише погані язики; скільки мов ти знаєш, стільки разів можеш
вважати себе людиною.
Незабутньою для учнів стала зустріч із
ветераном педагогічної праці – Шевченко Вірою Никифорівною, котра захопила
учнів і повела стежками театрального мистецтва, долучаючи їх до великого і прекрасного, провівши майстер-клас
«Дивослово». Всі присутні переконалися,
що театр − найкращий засіб для спілкування людей, для розуміння їх сокровенних
почуттів. Це диво, що здатне розвивати в дитині творчі задатки, стимулювати
розвиток психічних процесів, удосконалювати тілесну пластичність, формувати
творчу активність. Театр сприяє скороченню духовної прірви між дорослими і
дітьми.
Тарас Шевченко – один із тих
небагатьох, чиє ім'я сприймається як символ країни, українського народу. Геній,
мислитель, пророк, людина незвичайної долі й незвичайного таланту. Таким чином,
відбулося ряд заходів щодо вшанування пам'яті великого Кобзаря українського
народу. Свято «Уклін тобі низький, Тарасе!»,
мало на меті розвивати інтерес
учнів до видатних діячів української літератури; розширювати знання про життя і
творчість Т. Г. Шевченка; вправляти учнів у виразному читанні творів напам'ять;
виховувати гордість за український народ,
його минуле. Відбулося засідання
літературних гуртків «Первоцвіт» і «Паросток», де учні мали змогу торкнутися
серцем Шевченківських творів, пройнятися їхнім духом, навчитися добирати
необхідний матеріал із літератури, розвивати акторські здібності в декламуванні
віршів. Усний журнал ««І говорило полотно про муки, про його будні і його
свята…» дав можливість учням пофантазувати, перенестися в інший, далекий світ
мистецтва.
Безперечно, проведені заходи посіяли в
душах наших вихованців добрі зерна, допомогли задуматися над тим, що людина,
байдужа до рідної мови, схожа на дикуна, тому що її байдужість до мови
пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного, майбутнього свого народу,
що мова – це не засіб спілкування, а спосіб життя.
Рябоконь
А. Ю.,
вчитель
української мови та літератури
Йосипівського
НВК |
