Кіку носекку, або свято хризантем

Хризантема – це осіння квітка сонця,

Що священною вважається в японців.

Кольори у неї білі та червоні,

Голубі, темно-коричневі, лимонні.

         Вже стало традицією в таку гарну осінню пору в Йосипівському НВК проводити свято квітів. Цей рік став не винятком, але воно було не звичайне, а присвячене одній квітці, квітці-сонцю – хризантемі. Слово хризантема походить від грецьких слів “хрісос” і “антемон” - золота квітка або квітка - сонце.

        Історія хризантеми починається від 15 ст. в Китаї. Легенда свідчить, що старіючий імператор почув про дивовижну квітку, що дарує вічну молодість. Квітка ця росте на острові і зірвати її може тільки хлопець. Імператор відправив на острів 24 хлопці, які знайшли на острові єдину квітку - золоту хризантему. Конфуцій описав хризантему - “жовту славу”, в своїй праці Лі-Ку. Вважається, що після цього хризантеми почали культивувати. У Китаї хризантема втілює мудрість і довголіття, у В'єтнамі - душевну чистоту і ясність розуму, Японії - щастя, успіх.

    Свято хризантеми в країні Сонця - це особливий ритуал: виконуючи його треба милуватися кожним відтінком суцвіть, при цьому необхідно глибоко роздумувати про пройдений шлях і сенс життя. Стародавні японські поети оспівували хризантему в своїх віршах. Не залишилася «золота квітка»без уваги російських поетів. Вже без близько сто років звучить старовинний сумний романс Миколи Харіто «Відквітнули давно вже хризантеми в саду» (1910).

    До Європи хризантема потрапила в XVII столітті. Відома навіть точна дата - 1676 рік, коли голландець Рєєде привіз цю рослину до Англії. П’єр Бланшар доставив її до Франції, Марселя. Садівники не відразу звернули увагу на "іноземку", тому що привезені квіти не представляли нічого особливого, вони були схожі на звичайну ромашку. Але на початку XIX століття садівник з Телузи Берні почав розводити хризантеми з насіння і одержав багато нових красивих сортів.

         Вихованці НВК намагалися «доторкнутися» до Східних традицій.  Учні кожного класу із захопленням складали букети із цих незвичайних квіток, підбирали назви до своїх композицій у віршованій формі.

Вони чекали осені, ці квіти –

пори, коли простелять голі віти

на палім листі тінь свою прозору

й холодні ранки внадяться до двору.

На фоні втрат весніють квіти щемно,

і на душі від того… хризантемно…