Минають дні, ідуть роки, а біль Афгану  - на віки!

                                                                                                              Минають дні, ідуть роки

                                                                                                              Життя листки перегортає,

                                                                                                              А біль Афгану на віки,

                                                                                                              В душі чомусь не замовкає!

Афганська війна, брудна, неоголошена… Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у неї свій рахунок, своя безжальна арифметика.

З тих пекельних днів пройшло чимало років, але спогади тих людей б’ються, продираються нестерпним болем, дико викрикують  про поміч, і досі стікають невинною кров’ю… Кажуть, час гоїть рани, але Афганістан – це невиліковний спомин, що ятрить душі.

15 лютого ми будемо відзначати 25-річницю виведення обмеженого контингенту військ колишнього СРСР із Республіки Афганістан. До  відзначення цієї дати в Йосипівському НВК  було проведено свято пам’яті - «Минають дні, ідуть роки, а біль Афгану - на віки!». На нього були запрошені воїни-афганці: Грицюк Анатолій Вікторович - житель села Кам’януватки, Красіліч Володимир Євгенович- житель села Защити, Рокитенко Сергій Петрович-житель села Йосипівки, батьки та рідні загиблого воїна-афганця - Шаповала Сергія Миколайовича.

Афганістан… Мить, коли серце б’ється зі швидкістю пострілу… Тремтячі юнацькі руки  на холодних автоматах… Мить, коли життя висить на тонкій павутині, яку розгойдує палючий вітер, що дме із присмаком небезпеки… Це такі «дивні хвилини», коли починаєш цінувати життя, коли дякуєш Господу за кожен наступний крок, за кожне слово, навіть останнє…

Вже немає наших військ в Афганістані, та продовжують плакати материнські,  батьківські очі Надії Яківни та Миколи Єгоровича Шаповал за сином Сергієм. Ці жахливі роки залишили за собою гіркий присмак втрати. Саме слово «Афганістан», викликає у всіх  біль, адже це темні сторінки із життя воїнів.

На організованому та проведеному заході Оксаною Михайлівною Криштопою, учні отримали можливість переглянути світлини, на яких відображені події Афганської війни. Звучали вірші вчителів початкових класів - Шаповал Валентини Степанівни « Афганістан», Скуби Людмили Віталіївни « Афганістан, кому це було треба?», учнів четвертого та шостого класів. А як щеміло серце коли під звучання гітари вчитель англійської мови  Козир Світлана Іванівна та учні одинадцятого та п’ятого класу – Ошурко Олександр і Туркулець Надія виконували пісні  про Афганську війну, про випробування молодих хлопців у далекій азійській країні.  Вся історія й правда про ті  події викладена ведучими: Ошурком Олександром, Скрипкою Ярославом, Бараненко Юлією та Лаврусенко Анною.

Учні вшановували пам’ять тих героїв, які загинули в Афганістані хвилиною мовчання,  поклали квіти до могили Шаповала Сергія Миколайовича.

 Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватись.  Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...

Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти  мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди…